Для майбутніх першокласників

 Просто збираємо дитину до школи

Шість років пролетіли як мить, i зовсім скоро Ваше маля стане щасливим першокласником. Нові клопоти, нові турботи — адже стільки всього потрібно зібрати до школи. Як не розгубитися в морі пропозицій?

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba

Найголовніше в житті майбутнього першокласника — це шкільний ранець, адже саме від його ваги i форми залежить здоров’я Вашої дитини. Деякі діти, прагнучи виглядати доросліше, вмовляють своїх батьків не на ранці, а на портфелі. В портфеля немає лямок i його носять в одній руцi — зовсім як дорослі. У жодному випадку не піддавайтеся на подiбнi вмовляння до старших класів! Носіння важкого портфеля може викликати порушення постави, спровокувати викривлення хребта i захворювання нирок.

Ранець, навпаки, здатний допомогти в пiдтримцi постави — у нього жорстка спинка, яка буває i спеціальною ортопедичною. Згідно з санiтарно-гiгiєнiчними нормами шкільний ранець має бути виготовлений з гiгiєнiчного водовідштовхувального легкого матеріалу, забезпечений свiтловiдбивачами i еластичними лямками. Крім того, на кожному виробi обов’язково має бути проставлене маркування, для якого віку призначений даний ранець.

Чим більше вiддiлень в ранці, тим краще. У такому разі в ньому буде більше порядку i потрібну річ не доведеться діставати з дна.

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-1Ранець для першокласника повинен важити не більше 500 – 700 г (порожній) i мати лямки шириною не менше 35 мм, прошиті ущільнювачем, щоб вони не різали плечі i дитина не відчувала біль i дискомфорт при носiннi ранця. По санітарних нормах нашої країни шкільний ранець разом зі всім вмістом не повинен важити більше трьох кiлограмiв.

Прослідкуйте, щоб лямки ранця були забезпечені ремінцями для регулювання довжини. Тоді дитина легко зможе надіти його i в теплу, i в холодну пору року.

Ранець повинен добре тримати форму i не деформуватися при складанні шкільного приладдя.

Спинка ранця обов’язково має бути жорсткою i бажано анатомічною. По ширині ранець не має бути ширшим за плечі дитини. Верхній край — не вищим за рівень плечей, а нiжнiй — не нижчим за стегна.

Недорогі ранці можуть бути забарвлені нестійкою фарбою, тому якщо Ви не хочете, щоб одразу ж в перший день шкальна форма була безповоротно зіпсована, проведіть невеликий дослід: злегка намочіть край носової хустки i з зусиллям проведіть по ранцю. Якщо хустинка не пофарбувалася, значить все в порядку.

Після покупки стежте, щоб Ваша дитина носила ранець на спині на обох плечах, а не на одному. Носiння ранця на одному плечi може завдати серйозної шкоди хребту.

Також, в ранцi мають бути лише необхiднi в даний день підручники i приладдя, щоб дитя не перенавантажувалося. Домовитеся з педагогом, щоб частина навчальних посiбникiв, якими не користуються щодня, зберiгалася в класі (пластилін, фарби, альбом i iн.).

Ну ось, з ранцем усе більш або менш зрозуміло. Поговоримо про інше шкільне приладдя.

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-2Шкільне приладдя — це ручки, олiвцi, зошити i тому подібне, але прийшовши в магазин канцелярських товарів i зіткнувшись з рiзноманiттям вибору, доводиться, часом, користуватися допомогою продавця. А якщо в магазині ажіотаж i продавець лише мріє про зайву пару рук i не встигає вiдповiдати на чисельні питання?

Почнемо з головного — з ручки. Здавалося б, з тих пiр, як з вжитку вийшли чорнильне пір’я i чорнильницi-нерозливайки, вибір ручки став простішим. З одного боку, дійсно так, але не все так просто. Головна вимога до ручки для першокласника — її невелика вага. Маленькі пальчики не зможуть довго утримувати масивну товсту ручку, тому забудьте про багатоколiрнi ручки, які містять в собі декілька стрижнів різних кольорів i не вiдрiзняються особливою «стрункістю». Прослідкуйте, щоб на корпусі ручки було менше «наворотів» i всяких непотребних пристосувань, які, може i прикрашають її, але вiдволiкають увагу i інколи спричиняють незручності. Поверхня ручки має бути ребристою, щоб її зручно було тримати i вона не зісковзувала.

Ручки бувають кульковими, гелевими i капілярними. Для першокласника краще придбати давню добру кулькову ручку. Гелевими та капілярними ручками, звичайно, легко писати, але вони швидко закінчуються i, крім того, багато вчителів все ж вважають, що починати необхiднi з кулькової ручки.

Другий за важливістю предмет після ручки — олівець. Олiвцi бувають двох видів: прості i кольорові. Ми поговоримо про вимоги до простого олівця, але в принципі, практично все з них можна застосувати i до кольорових.

Прості олiвцi розрізняються за жорсткістю грифеля. Жорсткі i м’які олiвцi залежно від країни-виробника маркуються або латинськими буквами «Н», «В», або російськими «Т» i «М». Міра жорсткості або м’якості позначається цифрами. Так, для письма потрiбнi олiвцi з маркуванням «ТМ» – «2М» або латинськими буквами «НВ» – «2В». Для креслення — «3Т», «ТМ», «М» або «3Н», «НВ», «В». Для малювання — «3М» – «8М» або «3В» – «8В».

Краще, якщо корпус олівця виконаний з пластика. Такий корпус пластичний i грифель в ньому не зламається.

Основну незручність спричиняє те, що олівці потрібно постійно заточувати. Тому потрібно або придбати точилу, або такі олівці, які виконані за принципом ручки i грифель в них змінний.

Для виправлення помилок, зроблених при записі олівцем, знадобиться гумка. Гумки бувають двох видів: шкільні i професiйнi. Шкiльнi, як правило, недорогi i недовговiчнi. Професiйнi гумки бiльше коштують, довше служать i якiснiше виконують свою роботу. Крім того, всі гумки вiдрiзняються мірою жорсткості. М’які гумки стирають написане м’яким олівцем i не деформують папір. Жорсткою гумкою можна стерти навіть слід від кулькової ручки, але при цьому залишиться помітна область стирання.

Важливе для школяра i ще одне шкільне приладдя — пенал. Саме завдяки ньому всі ручки i олiвцi зберігаються разом, а не валяються по всьому ранцю i не бруднять все підряд. Пенал може бути жорстким, зробленим з дерева або пластмаси, або м’яким, зробленим з тканини i пластика. М’якi пенали мають бiльшу перевагу, оскiльки якщо i впадуть випадково, то не розколються i не зламаються.

При покупцi звернiть увагу, що шкiльнi пенали продаються з наповненням i без наповнення. У пеналi з наповненням вже є все те приладдя, що може знадобитися дитинi. Пенал без наповнення — це порожнiй пенал.

Сучаснi зошити дiляться на звичайнi i на зошити для старшокласникiв. У останнiх зiбранi всi необхiднi вiдомостi i формули, якi навряд чи знадобляться першокласнику. Папiр в зошитах має бути якiсним i не скочуватися при письмi ручкою. Звернiть увагу, щоб поверхня паперу була щiльною i рiвною, i з неї не стирчали чисельнi дрiбнi паперовi «ворсинки». Такi ж вимоги пред’являються i до альбомiв для малювання.

Звичайно, окрiм канцелярського приладдя першокласнику необхiдно i безлiч iнших речей. Наприклад, форма, взуття i пiдручники. Але тут вже все залежить вiд конкретних вимог Вашого учбового закладу. 

Поради батькам першокласників 

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-3

  1. Спочатку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювались на щоденні хвилювання.

  2. Вранці будіть дитину спокійним, з усмішкою лагідним словом.

  3. Обов’язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

  4. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює, витрачає багато сил і енергії.

  5. Привчіть дитину збирати портфель напопередодні ввечері. Перевірте, чи не забула вона чогось важливого. Запитайте її, чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлініше ставитись до своїх обов’язків і стане більш зібраною.

  6. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів. У дитини попереду важлива праця.

  7. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї безліч запитань, дайте їй можливість розслабитись. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте.

  8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід – зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

  9. Якщо дитина замкнулась у собі, щось її турбує, не вимагайте пояснень, хай заспокоїться, тоді вона сама все розкаже.

  10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку, говоріть з дитиною спокійно.

  11. Не треба завантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку перебування у школі. Протягом дня знаходьте час для спілкування з дитиною.

    12. Всі розходження, щодо виховання дитини, вирішуйте без неї.

    13. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось її турбує.

    14. З перших днів навчання вимагайте дотримання режиму дня дитиною. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. Прочитайте дитині казку, це її заспокоїть.

  12. Батькам необхідно терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить, його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддавайтесь спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину, навіть, коли у неї щось не виходить.

  13. Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності.

    17. Дитина має відчувати, що Ви завжди її любите, завжди їй допоможете та підтримаєте.

  14. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: “Якщо ти будеш добре вчитись, то …” Часом умови ставляться важкі – й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

  15. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

  16. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.

  17. Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

Чи готова Ваша дитина до школи?

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Воно полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-4Значне місце у родинному вихованні має зайняти настроєність дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу.

Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Підготовка дитини до школи

І. Розвиток аналітико-синтетичних умінь

  1.  Складання мозаїчних головоломок з опорою на малюнок.

  2. Робота із наборами малюнків, серед яких треба знайти один зайвий.

  3. Продовження логічних ряду.

  4. Відгадування логічних загадок і головоломок.

  5. Знаходження подібностей між несхожими предметами і відмінностей між схожими.

  6. Віднаходження зв’язків між предметами.

  7. Опис малюнків.

  8. Продовження розповіді за даним початком.

  9. Складання малюнків з елементів або домальовування незакінченого малюнка.

ІІ. Розвиток дрібної моторики кисті руки                                      

  1. Робота з пластиліном або глиною.

  2. Імітація пальцями гри на піаніно, барабані.

  3. Катання по столу, почергово кожним пальцем, дрібних намистинок, кульок, горошинок.

  4. Зав’язування і розв’язування вузликів.

  5. Нанизування на нитку ґудзиків, намистинок тощо.

  6. Вирізування витинанок. Складання орігамі.

  7. Малювання візерунків, що складаються із суцільних та перерваних ліній.

  8. Використання спеціальних тренувальних вправ у зошитах для дошколяриків.

ІІІ. Розвиток фонематичного слуху.

  1. Розучування скоромовок, чистомовок.

  2. Складання слів.

  3. Добір римованих пар слів, закінчення віршів.

  4. Використання ігор «Знайди двері»( перший звук у слові), «Знайди замок» (останній звук у слові), «Зіпсований телефон».

  5. Добір слів (малюнків предметів), що починаються або закінчуються певним звуком.

Рекомендації батькам  майбутніх      першокласників

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-5Вже залишається не так багато часу перед новим етапом в житті вашої дитини, коли вона піде перший раз в перший клас. Від того, наскільки безболісно станеться цей перехід в нове життя, багато в чому залежатиме любов-нелюбов вашого чада до школи, а відповідно, і його шкільні успіхи. Тому спробуйте дотримуватися деяких порад.

 

  1. Не напихайте новою інформацією

Головне,як кажуть, «не перестарайтеся ». А якщо насідатимете на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у нього негативні емоції з приводу школи. Звичайно, почитати трішки, розв”язати нескладні приклади можна, але все це повинно бути в ігровій, непримусовій формі. Крім того, дошкільникам поважно по кілька разів читати одні і ті ж самі книжки. Вони, взнаючи “матеріал”, прагнуть підказати розповідачеві, що буде далі, поправляють, якщо він допустив неточність. Це виробляє в них активність, і тоді їм буде абсолютне нескладно вже на першому уроці висловити свою “дорослу” думку.

  1. Розповідайте позитивні історії зі свого шкільного життя

Поважно сформувати у майбутнього школяра позитивне відношення до школи. Якщо дитина хоче вчитися і упевнена, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов’язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. Для цього частіше розповідайте своєму чаду забавні історії зі свого шкільного життя.

  1. Не робіть акцент на оцінках

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: “Читай, а то двійки мені приноситимеш”. Поважно акцентувати увагу дитини на процесі навчання (ти взнаєш багато нового, у тебе з’являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті гарних оцінках, які взагалі краще не згадувати, тим більше що в першому класі їх не ставлять.

  1.   Не лякайте школою

Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього “закінчилося дитинство”, не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні.

Навіть жартома не лякайте школою. Не стоїть при маляті також обговорювати майбутні витрати, засмучуючись про дорожнечу форми або канцтоварів.

  1. Купуйте шкільне приладдя разом з дитиною

Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявляється залученою до процесу підготовки до першого вересня. Хай маля саме вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу – дайте їх дитині, аби вона звикла до нових для нього речей. Хай вона збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити і олівці, тоді прості вказівки вчителя: “Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку” не викличуть у маляти труднощів: вона чітко знатиме, де у неї що лежить. Добре також сходити з дитиною у вибрану школу, якщо ви ще цього не зробили. Погуляйте біля школи. Так маля швидше звикне до нового місця.

  1. Грайте в школу

Хай всі іграшки вашого чада підуть в перший клас, а найулюбленіша стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на зміні (15-хвилинні “уроки” повинні чергуватися з п’ятихвилинними “змінами”).

  1. Подружіть маля з годинником

Необхідний для школи навик – орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчите його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає чверть години, півгодини, через годину Повісьте в дитячій великий годинник (будь-які, головне, аби дитина могла взнавати по ним час). Під час читання, гри або їди можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, в скільки почалася дія і в скільки воно закінчилося.

  1. Більше командних ігор

У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати, коли вирішить вчитель, не кричати. Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-м класі. Аби розвинути в маляті уміння підкорятися і грати по правилах, використовуйте командні ігри. Завдяки ним дитина засвоїть, що є правила, які треба виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри, – це спокійне відношення до програшу.

  1. Тренуйте увагу і пам’ять

Хороша гра на уважність: всім роздається однаковий текст, засікається час і потрібно якомога більше і швидше знайти і викреслити букв “с”. Проводити “заняття” спочатку по 10 хвилин, назавтра 15, довівши час “уроку” до тієї тривалості, яка буде в школі. Тоді дитину так не лякатимуть безконечні півгодини занять. Ще можна почастіше грати в “Відвернися і назви”. Розкладіть на столі іграшки і дайте дитині поглянути на стіл протягом 1-ої хвилини. Потім він відвертається і називає іграшки, лежачі на столі. Ускладнюйте завдання: додайте іграшки, скорочуйте час на запам’ятовування. Можна замінити іграшку інший – дитина, обернувшись, повинна розповісти, що змінилося.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-6

  • Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

  • Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

  • Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

  • Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

  • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

  • Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

  • Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

  • Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

  • Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

  • Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Батьківський катехізис, або Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

  •     Пам’ятайте, що навчання — один із найскладніших видів праці, а розумові сили й здібності дітей не однакові.

  • Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розу­мові здібності:

  • Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізна­вальної активності, мислення та дії.

  • Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму—побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, на­силля й командно-наказовий тон. Вони викликають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

  • Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й са­мостійність Дитини в навчанні та в усіх ЇЇ справах.

  • Пам’ятайте що згідно з науково обґрунтованими нормами, над вико­нанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу — 1,5 години, 3—4 класів — до 2-х годин, 5—6 класів — до 2,5 години, 7 класу — 3-х годин, 8—11 класу — 4-х годин.

  • Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід давати.

  • Не примушуйте учня писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання — це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

  • Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

  •   Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в на­вчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

  • Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені

  • Здоров’я дитини — крихка кришталева куля, а тримають її три ат­ланти: спадковість, спосіб життя й середовище, Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

  • Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

  • Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи/дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

  • Батько і мати — найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина — дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, таку дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька

Як не знеохотити дітей від школи

Не можна завищувати вимоги, перевантажувати навчанням, різко змінювати своє ставлення до дитини: поважайте новий статус чада. Ваш син тепер школяр!

Не варто казати «Ти – школяр, ти мусиш це робити!», бо якщо у першокласника щось не виходитиме, в нього може розвинутися почуття неповноцінності, тривоги… Найголовніше у початковій школі – навчити дитину вчитися. Вона має розуміти серйозність поставлених завдань і навчитися виконувати їх з охотою.

У перші місяці можна залучати якісь зовнішні фактори: гарна шкільна форма, ранець, ручки, пенали… Видавайте не все одразу, а поступово. Тоді це стане приводом залюбки іти до школи, мовляв, сьогодні я йду з новою ручкою, а завтра ще з чимось…
Як правильно хвалити і сварити?

Похвала – потужний стимул для розвитку дитини, вироблення навичок… Хваліть за старанність, але тільки тоді, коли дитина сама докладає зусиль… Не перехваліть, коли їй щось дається легко. Коли школяр виконав завдання – цікавтеся, у який спосіб він досягнув мети. А сваріть тільки за скоєне. Але! Ніколи не сваріть кілька разів за одне й те ж. Покарання має бути швидким та одноразовим. Зробив – одразу покарали, проявили невдоволення і забули.

Ніколи не кричіть! Ваш істеричний крик – це найгірше покарання. Не кажучи вже про побиття.  Дієвіше і найправильніше – коли ви відчуваєте наближення отої скандальної ситуації, переключити увагу дитини на якусь справу чи на інший предмет. Приміром: «О, а зробімо з тобою…» чи «Дивись-но, яка іграшка, пташка» тощо… Неадекватну поведінку дитини попереджуйте ігровою формою спілкування.

                  «А тут хлоп – і все роби сам…»

Часто батьки вимагають від дитини добре вчитися, але відразу змушують самотужки виконувати домашні завдання. Це дуже помилкове рішення.  Дітям треба допомагати, але не робити завдання за них. Радше пояснити, як розв’язати ту чи ту вправу. Варто вчити самостійності, проте не перекладати всю відповідальність на плечі дитини. Успіхи вашого школяра залежать не лише від нього. Спочатку дуже важливі підтримка батьків і вчителів.  Дитина адаптується до школи за місяць-півтора. Якщо йдеться про шестирічок, то цей процес може тривати рік. Тому не можна казати школярикові: роби уроки сам. Це йому незрозуміло, він образиться, що з ним гралися-гралися, а тут хлоп – і все роби сам…

Як підтримати дитину в період  адаптації до школи?

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-7

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків. Отже, для того,  щоб підтримати дитину, необхідно:

  • Спиратись на сильні сторони дитини.

  • Уникати підкреслення невдач дитини.

  • Показувати, що ви задоволені дитиною.

  • Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

  • Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.

  • Проводити більше часу з дитиною.

  • У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.

  • Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.

  • Вміти взаємодіяти з дитиною.

  • Дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.

  • Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.

  • Приймати індивідуальність дитини.

  • Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням.

Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом і ефектом. Нагорода зазвичай дається дитині за те, що вона зробила щось дуже добре, або за її досягнення в певний період. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватись за будь-якої спроби або невеликого прогресу.

Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона має задоволення від себе.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі “тягають” дитину з собою по місцях масового скопичення людей (варто згадати дні міста в Києві та інші подібні заходи), де поріг стресогенності оточення  значно вищий від дитячої норми.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається, у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зайвою зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі “дорослі” захворювання як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які, як відомо, будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Що ж треба зробити батькам, щоб для їхньої дитини школа не перетворилася в “школу горя”, а стала “школою радості”, як казав В.О.Сухомлинський?

Перше – це та атмосфера, яка панує у вашому домі, родині. Якщо немає злагоди між батьками і дітьми, немає взаємоповаги, – щасливе, спокійне життя для дитини неможливе. Дитина повинна мати дитинство. Любіть своїх дітей, не шкодуйте зайвий раз казати дитині ласкаве слово, підтримуйте її, похваліть її навіть тоді, коли вона не зовсім на це заслуговує, і ви побачите, як на ваше добре лагідне слово дитина відповість своїм добрим, шанобливим ставленням до вас, своїми добрими вчинками. Учені, психологи вважають, що дитина, яка в дитинстві була обділена ласкою, не може розвиватися так, як ті діти, котрі мали її достатньо. Ця дитина буде закомплексована, тобто не зможе стати особистістю, а якщо навіть досягне чогось у житті, то її постійно будуть охоплювати сумніви, вагання, вона не буде впевнена в собі. Особливе значення має погладжування дитини по голові. Це дає їй впевненість, віру у свої сили і, головне, в те, що її люблять і вона не є чимось зайвим. Не забувайте про це.

Дитинство – важливий період життя людини, це не підготовка до майбутнього дорослого життя, дитинство – це і є яскраве, неповторне, самобутнє життя. І від того, як воно проходить, хто веде дитину за руку в дитячі та юні роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього життя – залежить те, якою людиною в майбутньому вона стане.

Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. І вона, як губка, вбирає в себе все –  і добре, і погане. Будьте прикладом для своїх малят.

Друге – в дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мислення дитини, розширюється і доповнюється словниковий запас, відбувається мовленнєвий розвиток.

Не забудьте про те, що саме дошкільні і молодші шкільні роки великою мірою визначають майбутнє дитини.

Сухомлинський В.О. говорив, що перш ніж давати знання, потрібно навчити думати, сприймати, спостерігати. От і попрацюйте з дитиною трохи перед школою в плані її інтелектуального розвитку:

– читайте щоденно дитячі книжки;

– разом з дитиною спробуйте зробити невеличкі перекази того, що ви читали;

– дайте їй кілька запитань за текстом;

– дитина повинна володіти хоча б елементарними навичками говоріння, інакше на фоні інших вона буде відчувати себе неповноцінною і не зможе сприймати новий матеріал так, як інші діти;

– спробуйте розв’язувати маленькі задачі. Це можна робити у вигляді гри на подвір’ї, в лісі, де завгодно.

Яка ж то буде радість для дитини, якщо вона зможе відповісти бодай на кілька запитань учителя та одержати його схвалення.

Успіхи вашої дитини у навчанні, інтерес до нього великою мірою залежать від вас самих.

Третє – і дуже важливе. Саме те, як ваша дитина буде навчатися, як вона буде сприймати і пізнавати навколишнє життя, як вона буде запам’ятовувати, мислити, читати, писати, розв’язувати задачі – усе це цілком залежить від стану її здоров’я. Учені дійшли висновку, що приблизно у 85% всіх відстаючих учнів головна причина відставання – погане здоров’я, яка-небудь хвороба, найчастіше навіть непомітна для інших: приховані, замасковані дитячою жвавістю хвороби серцево-судинної системи, дихальних шляхів, шлунково-кишкові захворювання та інші відхилення від нормального стану здоров’я.

У деяких дітей помітний блідий колір обличчя, брак апетиту. Батьки роблять аналізи, лікарі кажуть, що все в нормі, єдине, що може бути, — порушення обміну речовин. У чому ж причина? Очевидно дитина тривалий час знаходиться в приміщенні. У цьому разі вона втрачає не тільки апетит, вона втрачає інтерес до навчання, до розумової праці, без якої навчання неможливе.

Дитина повинна жити, працювати і навчатися в певним чином створених умовах. Тобто щоденно перебувати на свіжому повітрі, спати тільки при відчиненій кватирці, вранці вставати в один і той же час (07.00), увечері лягати в один і той час (оптимально о 21.00 – взимку, о 22.00 – влітку), їсти також слід в один і той же час, при цьому їжа має бути різноманітною, насиченою вітамінами та мікроелементами. Оскільки енергія, яка витрачається людиною в процесі діяльності відновлюється тільки за рахунок їжі; саме завдяки їжі дитина отримає поживні речовини, необхідні для роботи мозку, серця, легенів та інших органів.

Четвертий момент — стан фізичного розвитку дитини.

Діти постійно рухаються, вони люблять стрибати, бігати, гратися. Надайте цьому необхідну систему. Грайте з ними в рухливі ігри, які розвивають гнучкість, спритність і швидкість. Влітку обов’язково привчайте дитину приймати літній душ, щоденно купатися в річці – це зміцнює нервову систему. Дитина загартовується, менше хворіє. Ці заходи сприятимуть правильному фізичному розвиткові вашої дитини, зміцненню її здоров’я.

Зверніть увагу на гіповітаміноз, що може виникнути в дитини навесні. Починаючи з березня, у всіх дітей збільшується стомлюваність, виникає вітамінна недостатність, послаблюється опір організму до захворювань, вона стає млява, сонна, знижується працездатність, бажання вчитися, різко змінюється ритм взаємодії всіх систем організму. А відбувається це тому, що в організмі вичерпується запас вітамінів, а довга напружена розумова діяльність приводить нервову систему до втоми. 

Як зняти психологічне напруження дитини?

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-8

У “шкільному” житті  першокласники  стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Способи зняття психічного напруження в дітей.

  1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень – здоров’я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, хворобливість і хвилювання.

  1. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження – фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри – футбол, волейбол, теніс.

  1. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образами, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

  2. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

  1. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

  1. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

  1. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікелін писав: “Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров’я і подовжує життя”. Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

  1. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

  1. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій – відпочиньте з нею серед природи.

(Матеріали для бесід підібрано за порадами В.І. Шахненка ).

  1. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має  для першокласників,   оскільки це та діяльність, без  якої  дитина шести років  не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  умови,  необхідні для розгортання справжньої гри: самоініціативність, добровільність, спонтанність,  необмежене мовне спілкування, невизначеність у часі. Тому  доцільно батькам  учнів першого класу  подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час.  Причому,  чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості   й обдарування кожної  дитини,  створити умови для її  повноцінного розвитку.

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей,  поведінку уявних персонажів, їх  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до   культури   середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей  у процесі гри. Вони  мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Психологічні  особливості  навчання  дітей  з шести років.

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-9

Надійна основа успішної організації навчання і виховання – врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. В ефективному навчально-виховному процесі засвоєння дитиною знань, умінь і навичок здійснюється в єдності із всебічним розвитком її особистості. Обстоюючи це важливе положення психології про співвідношення між розвитком і навчанням, Л. С.Рубінштейн зазначав, що “дитина розвивається, виховується і навчається, а не розвивається і виховується, і навчається” . При цьому розвиваючим є не усяке навчання, а лише те, яке не тільки враховує доступне дитині в процесі самостійної діяльності, але і зорієнтоване на “зону найближчого розвизвитку”, тобто на те, що дитина може виконати під керівництвом і за допомогою дорослих.

У періодизації психічного розвитку дитини, яку наука пропонує на сьогоднішній день, дошкільний вік має визначені межі – від 3 до 7 років. Криза 7 років є перехідним періодом і ніби відокремлює молодший шкільний від дошкільного дитинства. Проте у зв’язку із реформою школи зараз багато дітей вступають до школи і включаються в навчальну діяльність не з 7, а з 6 років. Внаслідок цього виникає багато питань, що вимагають спеціального обговорення.

Якщо 6-річна дитина починає вчитися в школі, чи значить це, що вона розвивається швидше та перестає бути дошкільником і, таким чином, піднімається на наступний віковий щабель. Чи корисно в цьому віці в шкільне навчання і взагалі, яким це навчання має бути? Чи всі діти можуть вчитися з : 6 років?

Що таке психологічна готовність до школи? Ці та ряд інших питань хвилюють і вчителів, і батьків 6-річних дітей.

Усі психологи, що працюють з 6-річними дітьми доходять одного висновку: 6-літній першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає особливості мислення, властивості дошкільного віку; у нього переважає мимовільна пам’ять (запам’ятовується, головним чином, те, що цікаво, а не те, що потрібно запам’ятовувати); специфіка уваги така, що дитина здатна продуктивно займатися тією самою справою не більше 10-15 хвилин.

Психологічні особливості розвитку 6-річних дітей створюють додаткові труднощі в процесі навчання. Пізнавальні мотиви, що зумовлюються ситуацією, коли дитині самій цікаво дізнатися про щось, ще хиткі та ситуативні, тому під час навчальних занять у більшості дітей вони з’являються та підтримуються тільки завдяки зусиллям учителя. Завищена самооцінка (а це зовсім не означає, що вчителю потрібно її знижувати, навпаки, потрібно дуже бережно ставитись до Я-концепції дитини) також характерна для більшості дітей. Це призводить до того, що дітям важко зрозуміти критерії педагогічної оцінки. Вони вважають оцінку своєї навчальної роботи оцінкою особистості в цілому, і, коли вчитель говорить: “Ти зробив неправильно”, – це сприймається як “Ти – поганий”. Негативні оцінки, зауваження викликають занепокоєність, стан дискомфорту, тому дуже часто значна частина учнів стає пасивною, кидає почату роботу або вимагає допомоги та підтримки вчителя. Дитина ні фізично, ані психічно не може повністю контролювати свою поведінку на уроці, великою мірою це залежить від емоційного стану дитини, що ускладнює як відносини з педагогом, так і колективну роботу дітей на уроці.

Не будемо перераховувати усі особливості розвитку дошкільника. Очевидно, що дітей 6 років навчати важко і таке навчання має будуватися з урахування специфіки їхнього розвитку. У світовій педагогічній практиці накопичено великий досвід навчання з 6 років і навіть більш раннього віку.

Присутність 6-річних дітей у школі припускає м’який та гнучкий режим – тривалість уроку має бути не більше 35 хвилин, у перервах між заняттями передбачаються фізкультурні розминки, ігри, прогулянки, денний сон, відсутність домашніх завдань тощо.

Справедливе зауваження про домашні завдання більше 100 років назад зробив відомий український педагог К.Д.Ушинський: для вчителя неприпустимо захоплюватися домашніми завданнями – це призводить до розумового та фізичного перевантаження дітей.

Обсяг навчального матеріалу має бути невеликим (знання й уміння, які діти опанують за три роки навчання в початкових класах, починаючи учитися з 7 років, практично ті самі, що в дітей, що навчаються з 6 років у 4-річній початковій школі). Важливу роль відіграє наявність великої кількості загальнорозвивальних занять (фізкультура, музика, ритміка, образотворче мистецтво, праця, екскурсії). Упродовж тижня рекомендується проводити 20 уроків, з них 8 мають відводитись на предмети естетичного циклу та праці. Не слід забувати також, що 6-річні діти потребують медичного контролю за станом здоров’я, особливих програм та методів навчання.

Комплексне дослідження різних аспектів розвитку 6-річних дітей показало, що вони почуваються спокійніше й впевненіше – психологічно комфортно – при навчанні у підготовчих групах дитячого садка або в окремому приміщенні початкової школи, порівняно з навчанням у загальному шкільному приміщенні. І справа тут не лише в тому, що умови дитячого садка більш звичні для дитини і цим полегшується процес її адаптації до нової, навчальної діяльності. І навіть не в тому, що сприятливі умови в силу об’єктивних причин змогли створити далеко не в усіх школах (доводиться перевищувати оптимальну наповненість класів через відсутність додаткових класних кімнат і вчителів, не вистачає приміщень для ігор і т. ін). Головна причина полягає в тому, що ритм життя в дитячому садочку, стиль спілкування дітей з дорослою людиною й між собою більше відповідає розвитку психіки дитини-дошкільника. Внаслідок своєї соціальної нестабільності, труднощів пристосування до нових умов і відносин 6-річна дитина відчуває гостру потребу в безпосередніх емоційних контактах, а у формалізованих умовах шкільного навчання ця потреба не задовільняється.

Психологи та педагоги наводять багато доводів “за” і “проти” шкільного навчання з 6 років. Найбільш серйозні заперечення проти шкільного навчання в цьому віці висував у свій час Д.Б.Ельконін. Він писав, що перехід на наступний, більш високий етап розвитку у дітей визначається тим, наскільки повно прожитий попередній період, наскільки дозріли ті внутрішні протиріччя, що можуть розв’язуватися шляхом такого переходу. Якщо ж цей період буде зроблений для того, щоб ці протиріччя дозріли, тобто штучно форсуватиметься без урахування об’єктивних факторів, то істотно постраждає формування особистості дитини. Скорочення дошкільного дитинства на один рік може порушити сформований процес розвитку дітей і не принести користі. Д.Б.Ельконів вважав, що замість організації навчання з 6 років доцільніше розширити мережу підготовчих груп дитячих садків, в яких зручніше готувати дітей до школи, оскільки дітям у дитячому садку краще, вони живуть більш повним, більш різноманітним життям і виглядають життєрадіснішими й здоровішими, ніж їх однолітки-школярі.

Де б діти не навчались у свої 6 років, вчитель і вихователь повинні враховувати її вікові особливості. Наприклад, 6-річна дитина швидко втомлюється, виконуючи одноманітну роботу, тому в класі потрібно забезпечити зміну різних видів діяльності. Через те урок має складатися з декількох частин, об’єднаних загальною темою. Не можна давати завдання, типові для традиційного шкільного навчання, що потребують тривалого зосередження погляду на окремому предметі, виконання серії монотонних точних рухів (в першу чергу це стосується нічим не виправданого захоплення письмом на уроках) і т. п. Оскільки дитина прагне все вивчити в наочно-образному і наочно-дійовому планах, велика увага має приділятися практичним діям з предметами, роботі з наочним матеріалом. Відчуваючи велику потребу у грі та напружено-емоційній насиченості всього життя, 6-річна дитина значно краще засвоює програму в ігровій формі, ніж у стандартній ситуації навчального заняття. Тому необхідне постійне введення в урок елементів гри, проведення спеціальних дидактичних та розвивальних ігор.

Не будемо перелічувати всіх особливостей побудови уроку, відзначимо один принципово важливий момент. У 6 років ще існують значні труднощі з довільною поведінкою: у дошкільному віці доцільність лише починає формуватися. Звичайно, дитина вже може якийсь час керувати своєю поведінкою, свідомо прагнути виконання поставленої перед нею мети, але при цьому вона ще легко відволікається від своїх намірів, переключаючись на щось несподіване, нове, привабливе. Більше того, у 6-річних дітей недостатньо сформований механізм регуляції діяльності, яка спирається на соціальні норми та правила. Їхня активність, творча ініціатива не можуть виявлятися в умовах твердих вимог, суворо регламентованого спілкування. І якщо, наприклад, дитину сварять за те, що вона намалювала не червоне, як було потрібно, а зелене сонце з червоними променями – це красиво), у неї замість розуміння шкільних правил виникає здивування, образа, страх помилитися наступного разу. Авторитарний стиль спілкування із 6-річними дітьми не просто не бажаний, він неприпустимий!  Що ж відбувається з дитиною, якщо вона все-таки потрапляє у формалізовану систему шкільного навчання, в якій недостатньо враховують її особливості? Як показали комплексні дослідження, що проводились у школах, за несприятливих умов часто погіршується стан здоров’я дітей: може знижуватися вага, зменшуватися кількість гемоглобіну в крові; знижується гострота зору, з’являються головні болі У зв’язку з погіршенням загального самопочуття дитина починає часто хворіти, знижується її і так невисока працездатність, що негативно позначається на навчанні. В окремих випадках виникають неврози, шкільна дезадаптація.

Цікаве в психологічному плані явище було встановлено науковцями під керівництвом Д.Б.Ельконіна. Виявилося, що в 6-річних дітей в умовах регламентованого спілкування швидше, ніж у дитячому садку, формується вміння підкорятися запропонованим правилам поведінки. Але при цьому переважає не задоволення від виконання цих правил, а острах їх порушити. У дітей підвищується тривожність, знижується рівень емоційного комфорту. У той же час аналогічний стиль спілкування не призводить до подібного ефекту в більшості 7-річних першокласників.

Що стосується початкового етапу пристосування до нового шкільного життя, слід зазначити: всі 6-річні діти переживають труднощі адаптації. Вони напружені не лише фізично, але й психологічно. У деяких з’являються млявість, плаксивість, порушується сон та апетит, інші перезбуджуються, стають дратівливими та запальними. Усі вони стомлюються внаслідок перевантаження, що характерно для кожної школи. А стомлення призводить до зривів у поведінці, до капризування.

За відносно сприятливих умов навчання психологічна напруженість зазвичай починає зменшуватися через 1,5-2 місяці. У більш жорстких умовах вона зберігається, викликаючи подібні ефекти як на психологічному, так і на соматичному рівнях.

Крім цих загальних проблем навчання 6-річних дітей, які були перераховані вище, з’являється ще одна, пов’язана з індивідуальними особливостями кожної дитинни. Врахоуючи зазначені теоретичні позиції, практичний психолог може або вітати навчання з 6 років, або заперечувати його. Але, коли в школу приводять конкретну дитину, в кожному випадку потрібно підходити до цього питання індивідуально. Необхідно конкретно вирішити, чи потрібно цій дитині йти в школу у: 6 років, чи краще почекати ще рік, тому що на шальках терезів не лише майбутні успіхи у навчанні, а й здоров’я та доля людини. 

Карта – характеристика готовності дитини до шкільного навчання

  І.   Психологічна та соціальна готовність до школи. (Обведіть номер позиції, яка відповідає  рівню готовності вашої дитини).

А. Бажання вчитись у школі.

  1. Дитина бажає вчитися.

  2. Особливого бажання вчитися не має.

  3. Вчитися не хоче.

Б. Навчальна мотивація.

  1. Усвідомлює важливість та необхідність навчання, власна мета навчання  набуває самостійної привабливості.

  2. Власна мета навчання не усвідомлюється, приваблює лише зовнішній бік  навчання.

  3. Мета навчання не усвідомлюється, нічого привабливого в школі дитина не  бачить.

В. Уміння спілкуватися та адекватно поводитися й реагувати на ситуацію.

  1. Дитина легко вступає у контакт, правильно сприймає ситуацію, діє

відповідно.

  1. Контакт та спілкування ускладнені, реакція на ситуації не завжди

правильна.

  1. Важко вступає в контакт, має ускладнення у спілкуванні, в розумінні

ситуації.

Г. Організованість поведінки.

  1. Поведінка організована.

  2. Недостатньо організована.

  3. Поведінка неорганізована.

  4. Розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій

А. Фонематичний слух:

  1. Порушень у фонематичній (звуковій) будові мовлення немає, мовлення правильне, чітке.

  2. У звуковимові є окремі вади ( потрібна допомога логопеда).

  3. У звуковимові переважають порушення ( обов’язкові заняття з

логопедом).

 Б. Дрібні м’язи руки.

1.Рука розвинена добре, дитина впевнено володіє олівцем та ножицями.

2  Рука розвинена недостатньо, є напруження під час роботи олівцем та

ножицями.

  1. Рука розвинена погано.

В. Просторова орієнтація, координація рухів.

  1. Дитина достатньо добре орієнтується у просторі, рухлива, рухи

скоординовані.

  1. Є окремі ознаки недорозвиненості орієнтації у просторі та координації

рухів.

  1. Орієнтація у просторі та координація погано розвинені, дитина

малорухлива, незграбна.

III. Розвиток пізнавальної діяльності

Інтелектуальна готовність – це оволодіння найпростішими формами мислення (поняттями, судженнями); розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вона забезпечується розвитком допитливості, ініціативи, самостійності; формуванням умінь і навичок навчальної діяльності (планувати роботу, працювати в певному темпі).

А. Рівень обізнаності.

  1. Уявлення дитини про світ достатньо розвинене та конкретне. Дитина може розповісти про свою країну, місто, пори року, про рослини та  тварини.

  2. Уявлення обмежене безпосереднім оточенням.

  3. Знання навіть про безпосередньо навколишній світ обмежені,

безсистемні.

Б. Розвиток мовлення.

  1. Мовлення виразне, граматично правильне.

  2. Дитина має ускладнення у підборі слів, у передачі власних думок, мовлення недостатньо виразне.

  3. Відповіді односкладні, у мовленні багато помилок, речення не закінчуються, слова треба “витягувати” з дитини.

 В. Пізнавальна активність та самостійність.

  1. Дитина активна, завдання виконує з інтересом, не потребує додаткових  зовнішніх стимулів.

  2. Недостатньо активна і самостійна, коло інтересів вузьке, потребує додаткових стимулів.

  3. Під час виконання завдань необхідна постійна додаткова стимуляція;

інтересу до навколишнього світу не виявляє, рівень активності й самостійності низький.

Г.  Сформованість  інтелектуальних умінь  (аналіз,  порівняння, узагальнення, бачення закономірностей тощо).

  1. Дитина може визначати зміст ( навіть глибинний), аналізує, узагальнює, бачить і усвідомлює при порівнянні предметів і явищ відмінності, встановлює закономірні зв’язки.

  2. Завдання, що вимагають визначених умінь, виконує зі стимулюючою допомогою дорослого.

  3. Під час завдань дитина потребує навчальної допомоги і підказки, сприймає важко, самостійного переносу засвоєних засобів діяльності на виконання схожих завдань немає.

 Д. Контроль діяльності.

  1. Вміє зіставити результати діяльності з визначеною метою.

2.Самостійно дитина не може побачити відповідність результату і меті.

  1. Результати діяльності зовсім не відповідають меті, що була поставлена. Але дитина цього не бачить.

 Е. Темп діяльності.

  1. Відповідає вимогам вікової групи: вкладається у визначений час.

  2. Нижчий за середні показники для певної групи.

  3. Набагато нижчий від визначеного ліміту. Виконується менше третини  обсягу.

Увага!    Якщо в певних параметрах ви визначили рівень дитини на позиції 2 чи 3, вам необхідно:

  1. Якомога раніше звернутися за спеціальною допомогою до психолога чи вчителя.

  2. Знайти фахівця ( вчителя ), краще психолога, який би професійно визначив рівень готовності вашої дитини до школи (саме в тому параметрі, де є відставання).

  3. Включити дитину в систематичну підготовку до школи ( відвідування логопедичних занять, класів підготовки, центрів чи курсів психологічної адаптації до школи, які діють при всіх приватних закладах освіти, звернутися за індивідуальними консультаціями до вчителя, психолога). Самому зайнятися цим, керуючись спеціальною літературою.

  4. Не звинувачувати дитину, не залякувати її шкільним майбутнім, а переглянути і скорегувати ті умови, в яких виховується дитина, можливо, щось змінити у вашому спілкуванні з дитиною в родині. 

Тест

«Чи хоче дитина йти до школи?»

 %d0%bd%d0%be%d0%b2%d1%8b%d0%b9-%d1%80%d0%b8%d1%81%d1%83%d0%bd%d0%be%d0%ba-10Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи.

Зверніть­ся до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говорити, погодилася б чи ні з цими словами?»

  1. Коли я піду до школи, у мене з’явиться багато нових друзів.

  2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

  3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

  4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

  5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

  6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

  7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

  8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

  9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навча­ються.

  10. Якби мені дозволили, я б пішла учитися торік.

Усього позитивних відповідей…

Обведіть номери висловлювань, із якими ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися над причинами такої думки.

Сума 4—8 балів — так, у школу хочеться, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

Сума 9—10 балів — вам не варто тривожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на найближчі десять-одинад­цять років.

Темы для WP. Примеры на php и сниппеты.